2023-02-20

Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв взяв участь у Мюнхені у пленарному засіданні на тему «Долаючи гори? Побудова безпеки на Південному Кавказі»

 

18 лютого в рамках Мюнхенської конференції з безпеки відбулося пленарне засідання на тему «Долаючи гори? Побудова безпеки на Південному Кавказі».

У заході взяв участь Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв та перша леді Мехрібан Алієва.

У пленарному засіданні, яке відбулося під модераторством голови Мюнхенської конференції з безпеки Крістофа Хойсгена, взяли участь також прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі, прем'єр-міністр Республіки Вірменія Нікол Пашинян, генеральний секретар ОБСЄ, заступник голови Ради Мюнхенської конференції.

Модератор Крістоф Хойсген: Вітаю всіх. Ми раді, що ви тут. Разом із нами тут перебувають Президент Азербайджану, прем'єр-міністри Вірменії та Грузії. По суті, я не знав про це, але Президент Азербайджану щойно сказав мені, що це історична зустріч. Вперше в історії зустрічаються керівники трьох країн, ми маємо перевірити це за підручниками історії. Мені відомо, що зустрічалися міністри закордонних справ. Про це знає генеральний секретар ОБСЄ Хельга Шмід, і якщо вона знає, значить так воно і є. Словом, дякую, що знаходитесь тут разом з нами. Як усім відомо, ця конференція триває через рік після вторгнення Росії в Україну, і, як і минулого року, ця тема буде основною на нинішній конференції. Ваші країни не беруть безпосередньої участі, проте перебувають по сусідству з Росією. Моє перше питання: як вторгнення Росії в Україну, ця війна позначилася на вашій країні? Якщо можна, запитаю у Вас, Президенте Алієв.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв: Я сказав би, що прямого впливу ситуації на нас не було. Загальна геополітична ситуація цілком змінилася. Мабуть, ми вже не повернемося за часів до російсько-української війни. Ми бачимо деякі недоліки щодо торгівельного співробітництва з деякими традиційними партнерами. Водночас, були деякі переваги, особливо щодо проектів комунікації, Азербайджан протягом багатьох років інвестував у створення сучасного транспорту, логістики та інфраструктури. І тепер перенаправлення вантажоперевезень із Центральної Азії через Азербайджан до Європи створює додаткові можливості. Але ви знаєте, що у нас була своя війна більше двох років тому, яка тривала 44 дні. І ми знаємо, що таке війна. Ми знаємо, які руйнування та страждання вона приносить народам. Тому ми, звісно, хочемо, щоб у Євразії встановився мир. І я думаю, що Азербайджан та Вірменія мають продемонструвати, що перехід від тривалого стану взаємної ненависті та ворожості має бути завершений. Ми зараз працюємо над мирною угодою між Вірменією та Азербайджаном. Сподіватимемося, що зможемо завершити цю роботу якнайшвидше. І я думаю, це може стати гарним прикладом того, як країни, які мали серйозні історичні розбіжності, можуть зібратися разом і перевернути сторінку ворожнечі. Такою буде моя відповідь.

Крістоф Хойсген: Дякую. Перш ніж надати слово відповіді прем'єр-міністру Вірменії, хочу звернутися до Грузії. Грузія також має окуповані території, такі, як Абхазія та Південна Осетія. Який вплив нині робить на Вашу країну Росія? На якій стадії перебувають Женевські переговори? Чи відбувається щось у цьому напрямі? Як позначаються на вас ці події?

Прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі: Дякую. Насамперед хочу подякувати за організацію панельних обговорень. Вважаю, що це дуже добра ініціатива і, як ви зазначили, історична зустріч. Справді, зібрався весь Південний Кавказ. Вважаю, що ця зустріч вже може вважатися великою та успішною, дякую за організацію нинішніх обговорень.

Щодо війни в Україні, звичайно, це – велике випробування для всіх нас. Думаю, що після Другої світової війни Європа та світ загалом не стикалися з таким великим випробуванням. Як вам відомо, 2008 року у нас відбулася війна з Росією. З того часу Росія утримує під окупацією наші історичні території – Абхазію та Південну Осетію. Росія створила на наших територіях дві військові бази. З того часу ми зіткнулися з численними проблемами, труднощами, проте після приходу до влади у 2012 році ми доклали великих зусиль для подолання напруженості. Водночас ми, звісно, були дуже активними на шляху інтеграції до Європи. Грузія підписала Асоціативну угоду. Це всеосяжна угода з Європейським Союзом про вільну торгівлю. Ми користуємось безвізовим режимом. Минулого року Рада Європейського Союзу прийняла історичну угоду щодо надання європейської перспективи. Таким чином, відповідаючи на ваше запитання про те, як війна в Україні позначилася на Грузії, маємо сказати, що нині ми всі бачимо, що Росія звернула свою увагу на Україну. Йде руйнівна війна, і я маю сказати, що нам необхідно зробити все можливе для припинення цієї війни. Альтернативи миру немає. Маю сказати, що Грузія, коли це стосувалося її суверенітету та територіальної цілісності, здійснювала політику вирішення питань мирним шляхом. Ми чітко заявили, що Грузія має мирний план для відновлення своєї територіальної цілісності. Хочу висловити вдячність ОБСЄ, Європейському Союзу, США та іншим учасникам, які брали активну участь у посередницькому процесі.

Ви відзначили міжнародні обговорення у Женеві. В даний час це наша єдина платформа з росіянами, тому я хочу повторити, що цю війну необхідно зупинити. У 2008 році ми бачили війну та її вплив на нашу країну. Загинуло багато людей, і ми повністю втратили контроль над нашими територіями. Як я вже зазначив, Росія має у своєму розпорядженні військові бази на наших територіях. Це продовжується, не припиняється. Хочу також сказати, що після війни 2008 року ми не побачили застосування будь-яких санкцій щодо Росії; навпаки, ми побачили, що все тривало, як і раніше. Таким чином, можна сказати, що було подано дуже поганий сигнал.

Підсумовуючи: вважаю, що сьогодні міжнародній громадськості слід ухвалити рішення про те, як нам рухатися вперед. Якщо ця війна триватиме, то це призведе до ще більших руйнувань, подальшої загибелі цивільних осіб. Тому я хочу знову повторити, що нашою метою має бути зупинити цю війну.

Крістоф Хойсген: Так, вважаю, що Ви абсолютно праві, загибелі людей слід покласти край. Але дозвольте коротко повернутися до Вашої країни. Ви пригадали 2008 рік. Тоді я працював радником канцлера, склалася вкрай складна ситуація. Не хотів би вдаватися до подробиць, хотів би запитати вас, повертаючись до 2008 року. На той час ми працювали з Президентом Саакашвілі. Ми бачили фотографії Президента Саакашвілі, які викликають занепокоєння, який перебуває у вкрай складному становищі. Людини, зокрема журналісти, стурбовані його долею. Він перебуває у скрутній ситуації. У мене склалося уявлення, що коли у регіоні виникла важка ситуація, Ваша країна звернулася до національної єдності. Для сторонньої людини така єдність у Вашій країні видається сумнівною. Маю сказати, що Президент Саакашвілі приїжджав сюди – на Мюнхенську безпекову конференції, був тут частим гостем. Дивлячись на ці фотознімки, які викликають стурбованість, хочу запитати, чи можливе його звільнення? Чи може він отримати лікування за межами Грузії, тобто у лікарні іншої країни?

Прем'єр-міністр Іраклій Гарібашвілі: По-перше, дякую за питання. Мені не хочеться говорити про стан здоров'я Президента Саакашвілі, який зараз перебуває в приватній клініці, або висувати якісь версії. Хочу, щоб люди знали: два роки тому, точніше, понад півтора роки тому, тобто 1 жовтня, він повернувся до Грузії. Метою його повернення було зробити чергову революцію, влаштувати масову різанину та кровопролиття у Грузії. Йому це не вдалося, і він опинився у в'язниці. Він звернувся із проханням про поміщення до приватної клініки. Не хотілося б стомлювати аудиторію подробицями, проте, якщо ви запитали перед громадськістю, я повинен відповісти. Отже, він уже понад вісім місяців знаходиться у приватній клініці. Уряд Грузії надав йому максимальну підтримку, якої позбавлені інші в'язні, забезпечив зручність та умови. Ви говорили тут про фотографії. Хочу сказати, що пан Саакашвілі – умілий актор. Уряд Грузії зробив все можливе для максимальної підтримки. Повторюю, ми навіть запропонували його сім'ї запросити до Грузії будь-якого лікаря з будь-якої країни для надання йому медичної допомоги. Така моя відповідь. Мені також хочеться сказати, що ви, напевно, читали багато хибної інформації та дезінформацію, що розповсюджується лобістською компанією, яка працює на пана Саакашвілі та його родину. Наприклад, хочу наголосити на такому факті. Минулого місяця з'ясувалося, що його родина офіційно витратила один мільйон доларів за всебічну медіа-кампанію у всьому світі. Таким чином, те, що ви бачите або чуєте у фейсбуці та інших соціальних мережах, або інші відео, по суті не відображають реальності. Словом, ніхто не може бути вищим за закон. Ми будуємо у Грузії сильну демократію. Ми створюємо та зміцнюємо демократичні інститути. У такій демократії, в тому числі, справи йдуть так, що ніхто не може бути вищим за закон. Відомо, що Саакашвілі скоїв такі тяжкі злочини, як вбивство банкіра Гіргвліані, побиття до смерті колишнього члена парламенту.

Є багато чого іншого. Наприклад, він прибрав до рук приватний телеканал "Імеді". Він скоїв і інший злочин – незаконно перетнув державний кордон. До речі, має також сказати, що для повернення з України, з Одеси до Грузії з метою здійснити революцію він здійснив поїздку на поромі та два дні провів у контейнері вантажного автомобіля, у холодильнику. Усе сталося саме так. Мені не хотілося б говорити на нинішній панелі про цю людину і втомлювати вас подробицями. Однак, пане Хойсгене, ви поставили мені це питання, тому я хотів відповісти на нього.

Крістоф Хойсген: Не хочу заглиблюватися у це питання, я просто хотів звернутися з гуманітарною метою. Хочу повернутися до питання, адресованого до прем'єр-міністра Пашиняна, Президента Алієва. Як російсько-українська війна позначилася на вашій країні?

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян: Дякую. Мені також хочеться висловити вдячність за організацію зустрічі в такому форматі. Згоден, можливо, це справді історична зустріч. Однак надзвичайно важливим є визначення змісту цієї історії, оскільки у нас можуть бути різні результати. Вважаю, що ми маємо бути націлені на результат, наш підхід саме такий.

Щодо вашого питання, знаєте, глобальна нестабільність не може покращити ситуацію в нашому регіоні, оскільки зрозуміло, що протягом тривалого часу вся увага міжнародної громадськості сконцентрована на конфлікті, що відбувається в Україні. Цей конфлікт створює нові ризики для нашого регіону. Дуже важливо, щоб увага міжнародної громадськості була зосереджена і на нашому регіоні, оскільки вважаю, що тут є численні ризики, якими потрібно керувати. У чому наш підхід у зв'язку з цією ситуацією? Ми залишаємося відданими нашому порядку денному демократичних реформ, оскільки віримо, що демократичні реформи, розвиток демократичних інститутів, верховенство законів, прав людини, незалежна судова система та інші рішення покращать загальну ситуацію в нашому регіоні. Вважаю, що якщо ми виконаємо завдання, яке стоїть перед нами, то це принесе користь усьому регіону.

Крістоф Хойсген: Дякую. А зараз хочу поставити запитання генеральному секретареві ОБСЄ Хельзі Шмід. Нам приємно бути у вашому рідному місті, Мюнхені. ОБСЄ є структурою, членами якої є всі три країни. До речі, і Росія досі є членом цієї організації. Яку допомогу на даному етапі ОБСЄ може надати країнам для налагодження співпраці між собою, стабілізації ситуації, використання організацією в цей складний для неї час механізмів, що знаходяться в її розпорядженні, зниження напруженості, заохочення співпраці?

Генеральний секретар ОБСЄ, заступник голови Ради Мюнхенської конференції з безпеки Хельга Марія Шмід: Дякую. Мені теж приємно брати участь сьогодні у цій зустрічі. Крістоф, перш ніж повернутись до Вашого питання, дозвольте сказати, що ми в даний час спостерігаємо також наслідки страшного землетрусу, що стався в Туреччині та Сирії. На початку виступу хочу подякувати кожній із трьох сторін. Особливо хочу висловити подяку прем'єр-міністру Пашиняну. Мені відомо, що кілька днів тому ваш міністр закордонних справ побував у Туреччині та зустрівся з турецьким колегою. На тлі цієї трагедії ми можемо знайти шляхи для взаємодії. Вважаю, це надзвичайно важливо. Однак, щодо війни проти України, як Ви сказали, пане Президент, безпосереднього впливу може і не бути, але ми можемо з упевненістю сказати, що відсутність безпеки серйозно відчувається в ширшому регіоні. Вважаю, що єдиний шлях для руху вперед – це стримувати процеси, і я погоджуюся з Вами. Однак потрібні і діалоги, і регіональна співпраця. Повертаюся до поставленого питання. ОБСЄ має мандат для заохочення регіонального співробітництва, торговельних та інших зв'язків. Вважаю, це дуже важливо. Вкрай складно дійти стійкого світу, примирення. Є відкриті питання, що очікують свого вирішення, пов'язані з кордонами, безвісти зниклими особами, заарештованими людьми, а також мінами. Тому дуже важливо використовувати всі наявні у нас кошти. Одночасно можуть бути передбачені заходи щодо встановлення довіри, гуманітарні зусилля, пов'язані з розмінуванням у регіоні. Ми вже тісно працюємо із молоддю. Молодь є заінтересованою стороною для консолідації майбутніх лідерів. Щодо всіх трьох країн, то не здивую вас, якщо скажу, що необхідно залучати жінок до всіх цих процесів. Важлива регіональна співпраця. Я також підтримую діалог, який іде за ініціативою Брюсселя. Вважаю, що ця ініціатива може призвести до вельми конкретних результатів та реалізації вже узгоджених дорожніх карток. У результаті все це стосується людей, які постраждали від конфлікту людей, гідних кращого життя в майбутньому.

Крістоф Хойсген: Дякую. Пані Хельга, ви відзначили надання прем'єр-міністром Пашиняном допомоги у ліквідації наслідків страшного землетрусу, що стався в Туреччині. Чи бачите Ви на тлі цього страшного землетрусу перспективи для покращення відносин між Туреччиною та Вірменією, на який ми чекали протягом багатьох десятиліть? На певному етапі ми були близькі до подолання блокади. Якою є ваша позиція у зв'язку з цим? Чи можна чекати чогось доброго в цих відносинах після жахливого стихійного лиха, гуманітарного лиха?

Прем'єр-міністр Нікол Пашинян: Дякую. Знаєте, за рішенням направити до Туреччини гуманітарну допомогу і рятувальників стоїть лише мотив гуманітарного характеру, оскільки мільйони людей, які мешкають по сусідству з нами, постраждали від цієї події. У рамках цього процесу ми спостерігаємо досить позитивну реакцію з боку уряду Туреччини, і було б ще краще, якби цей крок мав політичні результати. Однак наша початкова мотивація мала суто гуманітарний характер, і ми, як заявили, готові надати посильну гуманітарну підтримку.

Щодо політичного діалогу, маю відверто сказати, що до землетрусу політичний діалог між нами мав місце через спеціальних посередників. Впевнений, що цей діалог був надзвичайно важливим. Я маю на увазі створення атмосфери, в якій було ухвалено ці рішення. Вважаю, що можливості для гуманітарного діалогу, прийняття конкретних політичних рішень за допомогою комунікацій можуть бути ширшими. Зокрема, як ви сказали, наш міністр здійснив візит до Туреччини, торкнулися деяких організаційних питань політичного характеру. Ми готові просуватися в цьому питанні, оскільки справді віримо, що встановлення дипломатичних відносин з Туреччиною та відкриття кордонів буде дуже позитивним не лише з погляду ситуації в регіоні, а й з погляду ситуації на міжнародній арені.

Крістоф Хойсген: Сподіватимемося, що так і станеться. Спочатку міністр закордонних справ Туреччини Чавушоглу мав намір приїхати сюди, проте через ситуацію в країні мусив залишитися на батьківщині. Сподіватимемося, що ця ситуація до чогось приведе, оскільки кордон дуже довгий час залишався закритим. Тут має відбутися покращення стосунків. Дозвольте тепер звернути увагу на основне питання. Звичайно, Президент Алієв на початку торкнувся цього питання, що минула війни. Ось уже два роки, як війна закінчилась. Ми все ще спостерігаємо дуже критичну ситуацію. Ми зібралися тут не для проведення якихось переговорів, однак коли ми розглядаємо це питання як міжнародне співтовариство, ззовні, гуманітарна ситуація викликає занепокоєння. Ми завжди, як це було у Туреччині, розглядаємо гуманітарні кроки. Ми бачимо Лачинський коридор, ззовні він здається блокованим. Нас цікавить це питання, можливо, прем'єр-міністр Пашинян може проінформувати нас про вжиття заходів для встановлення довіри, щоб ситуація в певному сенсі покращала. Безумовно, всім нам хотілося б – пізніше я повернуся і до Президента Алієва – невеликими кроками досягти деескалації, наблизитись до врегулювання цього конфлікту.

Прем'єр-міністр Нікол Пашинян: Дякую, Ви прави. Лачинський коридор вже сімдесят днів закритий. Нині, на жаль, у Нагірному Карабаху відбувається гуманітарна криза. Крім того, відбувається енергетична криза, оскільки подачу електроенергії в Нагірний Карабах припинено. Зупинено та газопостачання. Ми провели підрахунки, протягом останніх 70 днів газопостачання припинялося щонайменше десять разів. Цю проблему треба вирішити. Наша позиція полягає в тому, що тристороння Заява від 9 листопада 2020 року має дуже точні положення, пов'язані з Лачинським коридором. На підставі цієї Декларації збереження Лачинського коридору в робочому стані є зобов'язанням Азербайджану та російських миротворців. Але, на жаль, сьогодні ситуація в нас зовсім інша. Говорячи про те, що необхідно звернути увагу міжнародної громадськості на це питання, я мав на увазі Лачинський коридор, тому що ми боїмося, що продовження такої ситуації може призвести до невідворотних гуманітарних наслідків для вірмен Нагірного Карабаху.

Крістоф Хойсген: Президент Алієв, як я вже сказав, ми не можемо тут вести переговори щодо суті угоди та висновків. Думаю, що президент Ради Європейського Союзу працює із Вами над цим. Ми не хочемо втручатися у це. Моє питання просто таке: Ви сказали, що ми маємо скористатися можливістю для стабілізації ситуації. Могли б Ви зробити гуманітарний жест, щоб цій блокаді було покладено край. І, як сказав прем'єр-міністр, люди у Нагірному Карабаху живуть у дуже тяжких умовах. Чи могли б Ви, як доброю волею, як крок, що посилює довіру, зробити щось, щоб у переговорах, пов'язаних із ще невирішеними питаннями, було досягнуто успіху?

Президент Ільхам Алієв: Наскільки нам стало зрозуміло під час спілкування з нашими американськими партнерами та партнерами з Євросоюзу, а також наскільки я зрозумів із сьогоднішньої тристоронньої зустрічі з прем'єр-міністром Пашиняном, організованої держсекретарем Блінкеном, ми маємо спільне розуміння того, що необхідний двовекторний підхід до ситуації у регіоні. По-перше, це вектор мирних переговорів між Азербайджаном та Вірменією. По-друге, це зв'язок Азербайджану з вірменським населенням Карабаху. На вашу думку, вислів “Нагірний Карабах” більше недійсний. Взагалі-то це вираз. "Nagorno" означає "гористий". І в Азербайджані немає такої адміністративної одиниці, як Нагірний Карабах. Тому, звичайно, я хотів би попросити наших партнерів виявляти повагу до суверенітету та Конституції Азербайджану. Існує Карабахський регіон Азербайджану, де є вірменське населення. Таким чином, це двовекторне рішення фактично відокремлює наші переговори з Вірменією від наших внутрішніх питань, таких як спілкування з вірменами в Карабаху. З нашими міжнародними партнерами було погоджено, що обговорюватимуться права та гарантії вірменської меншості в Карабаху. Ми готові до цього. Але з тими представниками вірменської громади, які мешкали, які народилися і все життя прожили в Карабаху. А не з тією людиною, яка була експортована з Росії, щоб обійняти керівну посаду в Карабаху. Можливо, «експортований» – це невідповідне слово. Напевно, я віддав би перевагу виразу «ввезений контрабандним шляхом». Тому що ніхто не знає, як він опинився в Карабаху, як він намагається і добивається того, щоб повернутися до Єревану, а звідти до Москви, а потім знову до Єревану і знову до Карабах. Один тільки цей факт доводить, що ніякої блокади немає. Другим фактом, що свідчить про відсутність блокади, є те, що з 12 грудня і по сьогодні, в період, коли наші активісти від громадянського суспільства перебувають біля блокпоста, там проїхало 2500 транспортних засобів, включаючи транспортні засоби російських миротворців та представників Червоного Хреста. Близько 100 пацієнтів було вивезено Червоним Хрестом на лікування з Карабаху до Вірменії. То як можна назвати це блокадою, якщо дорога відкрита? Якщо вірмени в Карабаху спробують скористатися цією дорогою, впевнений, що їх ніхто не зупинить. Тому це важливо задля розуміння поточної ситуації.

А ще для правильної оцінки поточної ситуації нам потрібно повернутись трохи назад в історію. Близько 30 років наші землі перебували під вірменською окупацією. Прем'єр-міністр Гарібашвілі зазначив, що у 2008 році, після російсько-грузинської війни, проти Росії не було запроваджено жодних санкцій. Але я також можу сказати, що Вірменія окупувала 20 відсотків території Азербайджану, порушила міжнародне право та не виконувала резолюції Ради Безпеки ООН протягом 27 років. І жодних санкцій щодо неї не застосовувалося. Ми завжди просили запровадити санкції проти Вірменії, щоб уникнути війни. Ми чекали від Мінської групи на результат. Ми очікували, що Рада Безпеки ООН виявить повагу до власних резолюцій. Але ми бачили, що ніякого поступу немає. І є спільне розуміння, що цей конфлікт заморожений. Таким чином ми довели, що конфлікт не заморожений. Ми були змушені боротися. Нам довелося пожертвувати 3 тисячами життів, щоб відновити нашу гідність, нашу територіальну цілісність, справедливість та виконати резолюції Ради Безпеки ООН. Тому ми не можемо виривати з контексту сьогоднішню ситуацію в Карабаху або наше спілкування з вірменською громадою, яка там живе. І просто забути про тридцятирічну окупацію. Забути про те, що територія, що дорівнює території Лівану, повністю у руїнах. Але це не було справою рук інопланетян. Це зробили наші сусіди, які окупували нашу землю, зробили мільйон азербайджанців безпритульними, зруйнували 65 із 67 мечетей, осквернили їх. А тепер, коли ми їх звідти вже вигнали, вони волають до справедливості. Вони звинувачують нас в окупації – ті, хто окупував наші території упродовж 30 років. І також не слід забувати про одне: тристороння заява від листопада 2020 року, на яку посилається прем'єр-міністр, фактично де-факто є актом капітуляції Вірменії. Ми вели війну. Результати цієї війни були визнані міжнародною спільнотою та вірменською громадськістю. Найкращим показником цього став новий мандат, який вірменське населення дало прем'єр-міністру. Такий був мандат встановлення миру. Тому нам треба дивитися у майбутнє. І я вважаю, що якщо дивитися у майбутнє, то під час обговорення безпосередньо перед сесією ми дійшли висновку, що сьогодні є історичним днем. Тому що вперше три лідери незалежних держав збираються разом. Такі випадки були і за радянських часів. І ми не повинні упустити цю можливість.

Вірмени Карабаха є громадянами Азербайджану, становлять меншість. Азербайджан – багатонаціональна країна. І всі меншини в Азербайджані мають рівні права та привілеї, включаючи культурні, лінгвістичні та інші, а також їхню безпеку. Ми готові розпочати практичні комунікації з представниками вірменської громади Карабаху. Сьогодні я повідомив про це свого вірменського колегу у присутності держсекретаря Блінкена. Але ми зможемо приступити до цього лише тоді, коли громадянин Росії, кримінальний олігарх, людина, яка займалася відмиванням грошей у Європі, – Рубен Варданян – покине нашу територію.

Крістоф Хойсген: Як я вже зазначив, ми не може замінити тут переговори, мені хотілося надати прем'єр-міністру Пашиняну можливість відреагувати на почуте від Президента Алієва. Пізніше я, звичайно, надам аудиторії, учасникам панельних обговорень можливість поставити запитання. Будь ласка, прем'єр-міністре.

Прем'єр-міністр Нікол Пашинян: Дякую. Щодо Нагірного Карабаху, Президент нагадав про тристоронню Заяву. Ця тристороння Заява містить положення, де записано «Нагірний Карабах». Під цим документом стоїть підпис Президента Азербайджану. Є Лачинський коридор, який має бути вільним і перебувати у робочому стані. До речі, на підставі тристоронньої Заяви та підпису Президента Азербайджану він не перебуває під контролем Азербайджану. Як вам відомо, нещодавно, коли вірменські діти з Нагірного Карабаху спробували проїхати автобусом через Лачинський коридор, їх не пропустили, азербайджанці у масках увійшли до автобуса. Діти кричали. Це була остання спроба вірмен Нагірного Карабаху вільно проїхати Лачинським коридором.

Президент Алієв відзначив зруйновані мечеті. Хочу сказати, що у 2017 році для будівництва нових доріг в Азербайджані було зруйновано кілька мечетей. Президент Алієв зазначив, що зруйновано, не знаю, кілька тисяч мечетей. До речі, за радянських часів в Азербайджані було зруйновано близько 1560 мечетей. Це було звичайним явищем для Радянського Союзу. За радянських часів у Вірменії було зруйновано церкви, мечеті. Знаєте, вірмени Нагірного Карабаху не повинні платити за рахунками радянських часів. Знаєте, це дуже важливо, це вкрай небезпечна розмова.

Деколи складається таке враження, що азербайджанська сторона намагається надати всій ситуації релігійного забарвлення. Це дуже небезпечно. Конфлікт немає жодного релігійного контексту. Як доказ можу відзначити, що в нашій країні проживає мусульманська громада, функціонує мечеть. Ось реальність. Що означають вирази, озвучені азербайджанською стороною? Кому потрібні чи не образливі слова типу «капітуляція» та інші? Складається враження, що Азербайджан намагається показати себе країною, яка керується політикою відплати. Можливо, в цьому і полягає політика, що проводиться Азербайджаном. Було сказано, що ми маємо дуже складну історію. Але з якою метою ми хочемо використовувати її? Для розпалювання нетерпимості, ненависті, агресивної риторики в нашому регіоні чи ми хочемо використати цю платформу для покращення ситуації? Вважаємо, що ця платформа повинна використовуватися в конструктивних цілях. Звичайно, ми можемо довго говорити тут про ворожнечу, наводити приклади. Але який у цьому випадку сенс у нашому лідерстві? Поглиблювати ворожнечу чи використовувати можливості, авторитет, мандат? Пишаюся тим, що я і уряд, який я очолював, навіть після руйнівної, спустошливої війни змогли провести в нашій країні визнані у світовому масштабі вільні, демократичні, прозорі і засновані на конкуренції вибори. Як я вже сказав, на наш погляд, вирішення питання проходить через демократію, прозорість, діалог, взаємну повагу до всіх держав у нашому регіоні. Ми готові працювати у цьому напрямку. Дякую.

Крістоф Хойсген: Дякую. У нас більше не буде можливості глибше поринути у цю тему. Ми припускали, що це зможе підвищити рівень довіри сторін один до одного. Якщо Лачинський коридор використовуватиметься дітьми, людьми, які бажають подорожувати, для надання гуманітарної допомоги, то люди не страждатимуть через різні політичні погляди, тобто ми можемо озвучити свій заклик з цієї трибуни тільки в цій формі.

У нас лишається кілька хвилин. Можете ставити запитання. Заздалегідь прошу формулювати питання якнайкоротше. Будь ласка.

Питання: Дякую. Моє питання стосується спільної теми. Прем'єр-міністрам та Президенту буде простіше відповісти. Моє питання пов'язане з Росією. Війна в Україні для багатьох із нас була очікуваною. Хотілося б дізнатися вашу думку про Росію, оскільки в даний час, як зазначається, Росія сама починає перетворюватися зі стабільної, з погляду безпеки, країни на нестабільну. Ці події впливають багато країн.

У мене таке питання до прем'єр-міністра Вірменії: Ви неодноразово зазначали, що ОДКБ вже не є ефективною організацією і, можливо, Вірменія покине цю організацію. Чи можете ви надати більш детальну інформацію про перспективи Вірменії в цьому напрямку?

Наступне питання до прем’єр-міністра Грузії. Як, на вашу думку, чи може Росія, на тлі невдач в Україні, як стратегічний крок становити якусь загрозу таким країнам, як Грузія і Молдова, які, на її думку, є слабшими?

Хотілося б поставити запитання Президенту Азербайджану: Ви говорили про те, що США виступали посередником на мирних переговорах. Як видно, Росія втратила свою роль у врегулюванні нагірно-карабахського конфлікту. Чи можете це прокоментувати?

Крістоф Хойсген: Гарні питання, але ви адресували їх усім трьом учасникам. Виникає нерівна ситуація щодо інших. Однак ви представляєте нашу організацію, і я не маю іншого вибору, як дозволити. Будь ласка, прем'єр-міністре.

Прем'єр-міністр Нікол Пашинян: Ми у відкритій та прозорій формі заявили, що дещо стурбовані у зв'язку з ОДКБ. Ми порушили ці питання перед нашими партнерами, висловили свою позицію на громадському рівні. Ми працюємо над цим питанням. Занепокоєння як було, так і залишається, але проводиться робота, пов'язана з вирішенням усіх питань та завдань.

Прем'єр-міністр Іраклій Гарібашвілі: Дякую за запитання. Ви запитали про загрози, що походять від Росії. Під час бесід із нашими європейськими та американськими друзями, міжнародними партнерами всі висловлюють єдину позицію. Вона полягає в тому, що за нинішніх умов неможливо сказати щось конкретне про те, що станеться в Україні. Звичайно, наслідки цієї війни позначаться на таких країнах, як Грузія, Молдова. Але давайте говорити відверто. З точки зору системи безпеки Європи і навіть світу, те, що хоче зробити Росія, – це зміна міжнародного порядку, ґрунтуючись на правилах. У цьому контексті вважаю, що, як стверджують фахівці, за два-три місяці ситуація проясниться.

Як вам відомо, 20 відсотків території Грузії окуповано Росією. У 2008 році ми випробували гіркоту війни. На початку 1990-х років у нашій країні, якщо можна сказати, відбулася опосередкована війна. Під час цієї війни Росія підтримала сепаратистів в Абхазії та Осетії. Хочу сказати, що у нас багатий досвід, пов'язаний із цим. Нині дуже важко сказати, що станеться. Вважаю, що після війни в Україні час покаже, де знаходитимемося ми, регіон, Європа та світ. Однак хочу повторити слова, сказані у вступній промові: альтернативи мирним переговорам немає! На порядку денному знову опинилися розмови про використання ядерної зброї. Це жах не тільки для України, Європи, а й усієї планети. Тому ми змушені чекати, коли такі великі гравці, як США, Китай, Росія, ЄС зберуться та почнуть обговорювати майбутнє планети. Ще раз повторюю, що війна – це вихід. Грузія – невелика країна. Наше населення становить лише 4 мільйони людей, у нас є свої проблеми, проте протягом десяти мирних років перебування при владі нам вдалося утвердити у країні мир та стабільність. Ось що потрібне людям. Нам потрібні мир, стабільність та благополуччя. А досягти благополуччя та стабільності військовим шляхом неможливо. Дякую.

Президент Ільхам Алієв: Ми маємо кілька платформ для обговорення питань нормалізації відносин між Азербайджаном та Вірменією. Однією з них є так званий Брюссельський формат. Учора під час зустрічі з президентом Європейської Ради паном Шарлем Мішелем ми ще раз підтвердили нашу відданість процесу. Сьогодні, під час тристоронньої зустрічі, організованої держсекретарем Блінкеном, ми також обговорили Брюссельський процес як тристоронній формат. І я думаю, є спільне розуміння того, що це лише тристоронній формат, який включає ЄС, Азербайджан та Вірменію. Так, є певний пережиток так званої колишньої Мінської групи, яка вже пішла на пенсію та фактично не існує. Можливо, існує лише на папері. Тому колишні співголови Мінської групи, яка не дала жодних результатів за 28 років роботи, все ще мають деякі важелі впливу на ситуацію. Тому ми маємо платформу, організовану Сполученими Штатами, Росією і зараз вже і Європейським Союзом. Але Франції там уже немає через односторонню провірменську позицію французького уряду. І це зрозуміло, коли ти посередник, ти не можеш приймати чиюсь сторону. І ви не можете демонструвати, що приймаєте чиюсь сторону. Отже, я думаю, що це є відповіддю на ваше запитання.

Крім того, я хочу сказати, що той, хто допоможе обом країнам дійти згоди, звичайно ж, отримає медаль чемпіона. Щодо мирних переговорів, ви знаєте, ми можемо зрозуміти цю позицію. Але, виходячи з нашого досвіду, можу сказати вам, що мирні переговори іноді тривають надто довго. Ми проводили мирні переговори протягом 28 років. Ви можете собі уявити? З 1992 до 2020 року. І якби ми не вирішили карабахського конфлікту на полі бою, то ці мирні переговори тривали б ще 28 років. Це було цілком прийнятно для Вірменії, оскільки вони хотіли заморозити ситуацію, назавжди зберегти наші землі під окупацією. Це було прийнятно для друзів вірмен у різних частинах світу. Але нам це було неприйнятно. Тому ми готувалися, ми мобілізували усі свої сили. Ми вирощували нове покоління. Вирощували покоління, що прийшло і звільнило землі, яких вони ніколи не бачили. Бо вони були молоді. Вони навіть не народилися, коли Вірменія окупувала наші землі. Отже, я не проти проведення мирних переговорів.

Але справедливість доводиться поновлювати силою. І це є ваше законне право. Це право, надане вам статтею 51 Статуту ООН. І ми використали це право. Ми воювали на своїй території. Наша війна була визвольною війною. І тому це була справедлива війна. Наша війна не була окупаційної війною. І тому в нашій армії не було жодної людини, яка покинула б поле бою. Упродовж сорока чотирьох днів, коли наші міста та села обстрілювалися ракетами «Іскандер», ніхто не залишав поле бою. А у Вірменії було 11 тис. дезертирів. Чому? Не тому що вони програвали на полі бою. Тому що їхня війна була окупаційною війною. Не було мотивації. Люди, що народилися у Вірменії, не були зацікавлені вирушити до Азербайджану та боротися за землю, яка їм не належить. І те, що ми бачимо як один із результатів нашої визвольної війни, головний чинник – це мотивація. Зброя - важлива, тактика - теж важлива, планування - дуже важливе. Але мотивація стоїть на першому місці. І не можна підкорити людей, котрі хочуть свободи. Вони вміють чекати. Вони можуть чекати, як ми чекали 28 років. Але якось вони повертаються на свою землю. Виганяють агресора і ставить свій прапор над усіма історичними будівлями, що їм належать.

Крістоф Хойсген: Дякую всім за участь у форумі. Ми й так не очікували, що тут буде вирішено питання, які досі не знайшли свого рішення. Хочу, звернувшись до кожного з вас, попросити, незалежно від того, азербайджанці ви чи вірмени, підходитимемо питанням, мирним переговорам ще й крізь призму гуманітарної допомоги. Сподіваюся, що переговори із керівництвом Європейського Союзу будуть успішними. Пропоную ще раз зустрітися тут через рік та обговорити наші здобутки. Ще раз дякую за участь. Пані Хельга дякую і вам за те, що в рамках ОБСЄ ви продовжуєте заходи, спрямовані на створення довіри між сторонами. Дякую.

president.az

Search in archive